“КОНФЛІКТ І НАДІЯ”: ІСТОРІЯ СИМПОЗІУМІВ УКРАЇНСЬКОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОГО АЛЬЯНСУ
Початок
Українські симпозіуми постали в умовах конфлікту. На момент початку повномасштабної війни в Україні у лютому 2022 року, окрім самого конфлікту в Україні, існували також політична нестабільність і хвиля наслідків, що прокотилася всією Європою. Міжнародні організації запровадили санкції проти Росії та залишили країну; політичні організації вийшли з Росії; уряди ввели санкції проти Росії, а дипломатичні відносини з нею припинилися. Посилювався тиск із вимогою повністю відсторонити Росію від світової спільноти.
Ця турбулентність серйозно позначилася на Європейській Асоціації Психотерапії (EAP), адже і Україна, і Росія є країнами-членами EAP. У межах EAP постало питання: чи слід відсторонити від членства Російську психотерапевтичну організацію з EAP? Упродовж серії повних засідань Правління, в яких могли брати участь делегати всіх 43 європейських країн-членів, і подекуди через запеклі дебати, але нам зрештою вдалося провести виважену, змістовну та добре організовану дискусію, під час якої були висловлені всі погляди щодо можливого виключення Російської психотерапевтичної організації. Було представлено весь спектр переконливо й ґрунтовно сформульованих аргументів. Протягом двох повних засідань Правління відбулися два голосування. Відповідно до статуту EAP, результатом обох голосувань стало те, що російську організацію не виключили, однак на весь період війни її голосування було призупинене.
У той час я була президенткою Європейської Асоціації Психотерапії і модерувала ці дискусії. Я дуже гостро усвідомлювала, що перебуваю у самому центрі подій і опинилася під сильним емоційним впливом, оскільки конфлікт, породжений повномасштабною війною, увірвався у саму суть діяльності EAP. Під час цих дебатів я дуже глибоко співпереживала українцям, а надто - їхньому розчаруванню після оголошення результатів голосування. Тому, щойно було оголошено результат остаточного голосування, я одразу запросила президента та делегата EAP від Української спілки психотерапевтів (UUAP) зустрітися зі мною та старшими колегами з EAP, щоб обговорити, яким чином EAP може підтримати їх, підтримати UUAP та українських психотерапевтів під час війни. Їхня реакція була надзвичайно позитивною і стала свідченням важливості EAP для українських колег. Вони організували групу приблизно з десяти провідних членів UUAP для зустрічі зі мною та трьома досвідченими колегами з EAP. Перша така онлайн-зустріч відбулася у жовтні 2022 року.
Надія, що народжується з конфлікту
Я не була певна, що саме дадуть ці зустрічі, але відчувала, що важливо запропонувати підтримку, професійну солідарність і діалог. Однією з основоположних цінностей нашої професії психотерапевтів є переконання у першочерговій важливості діалогу - проговорення конфліктів, обговорення труднощів, уміння слухати одне одного, визнавати несвідомі процеси та знаходити шляхи до вирішення. Під час першої зустрічі я поставила запитання: “Що EAP може зробити, аби підтримати вас та українських психотерапевтів під час повномасштабної війни в Україні?” Вони вже мали готову відповідь. Колеги з UUAP обговорили це заздалегідь. Вони сказали: “Чи могли би ви допомогти нам організувати спільний симпозіум EAP та UUAP до першої річниці повномасштабної війни в Україні у лютому 2023 року?” Ми відповіли: “Так, ми можемо вам у цьому допомогти”.
Ми домовилися, що симпозіум проходитиме онлайн і матиме відкритий формат для українських психотерапевтів - як членів UUAP, так і тих, хто не входить до асоціації; як для тих, хто продовжує працювати в Україні, так і для тих, хто через війну вже залишив країну та працює в інших державах. Ми також погодилися, що симпозіум буде відкритий і для європейських психотерапевтів, створюючи простір для спілкування та діалогу. Наші українські колеги підкреслювали, наскільки це важливо для них – відкривати середовище для діалогу та спільного осмислення між українськими й європейськими психотерапевтами, підтримуючи надію на те, що і психотерапевтична професія, і сама Україна в майбутньому стануть більш європейськими та повністю інтегрованою частиною Європи. Ми також домовилися, що до симпозіуму зможуть долучитися всі психотерапевти світу, які бажають приєднатися до нас і підтримати українських психотерапевтів.
Ми вирішили, що цей симпозіум буде безкоштовним; що для його проведення знадобиться фінансування; що нам буде потрібна технічна підтримка для організації успішного онлайн-симпозіуму; що необхідно забезпечити професійний синхронний переклад англійською та українською мовами; а також належну медійну підтримку й інформаційне поширення, щоби якомога більше людей дізналися про цю подію. Так почалася наша співпраця над першим спільним симпозіумом UUAP та EAP.
Склад нашої організаційної групи є надзвичайно важливим. Ця група називається Українсько-Європейський психотераветичний альянс. Наші зустрічі проводяться українською та англійською мовами, а майстерний переклад забезпечує Олександр Мироненко, один із провідних колег UUAP. Переклади Олександра дуже чіткі, забезпечують паузу для роздумів, а гумор він передає особливо тонко й красиво.
Від самого початку ми були групою, у якій багато гумору. Це не чорний чи істеричний гумор, а теплий і доброзичливий гумор, що відповідає близьким стосункам, які ми вибудували між собою. Спочатку для мене це було великим здивуванням - я не очікувала жодного гумору в такій напруженій і складній ситуації.
Переклади Олександра є дуже виваженими і створюють канал ефективної комунікації та взаєморозуміння між нами, завдяки чому з самого початку ми стали дуже злагодженою та продуктивною робочою групою. Ми уважно слухаємо одне одного, реагуємо на ідеї інших, приймаємо інсайти та натхнення різних учасників, працюємо творчо, обмінюємося ідеями - завжди через Олександра, який перекладає для обидвох сторін.
Ритм наших зустрічей такий: щось сказано англійською, Олександр перекладає це українською, потім звучить відповідь українською, яку він перекладає англійською. Це надає зустрічам особливого ритму і динаміки, яка стала важливою частиною нашого діалогу. З часом ми стали дуже згуртованою групою - ми стали друзями, а також близькими колегами.
Ми зустрічаємося вже три з половиною роки, здебільшого кожні три-чотири тижні, а іноді й кожні два тижні, коли наближається час чергового симпозіуму. Усі учасники надають зустрічам першочеогового значення. Усі присутні. Вся група засновників з жовтня 2022 року досі є частиною Альянсу.
Мені очевидно, що робота Альянсу, його сильні характеристики та глибока людяність створили модель для симпозіумів. У паралельному процесі взаємодії самі симпозіуми також набули глибокої людяності та дуже сильного відчуття єдності.
Серія симпозіумів
Під час першої зустрічі Альянсу почали окреслюватися кілька ідей щодо можливих тем для нашого першого симпозіуму - тем, які були би значущими для українських психотерапевтів. Уже на тій першій зустрічі навіть було припущення, що може розвинутится ціла серія симпозіумів, але тоді це здавалося радше жартом!
Основоположним принципом UUAP від часу її заснування у 1990-х роках і до сьогодні є визначальна роль досліджень, що забезпечують доказову основу в самому серці професії та підтримують її як динамічну та прогресивну. Це стало також одним із головних принципів симпозіумів, і ми запрошували спікерів із ґрунтовним дослідницьким профілем, які могли би виступати, спираючись на власний академічний досвід і наукові напрацювання. Ми також запрошували фахівців із сильним клінічним досвідом, щоби вони ділилися своїми професійними спостереженнями та результатами дослідницької роботи. Перший симпозіум був присвячений професійній етиці, що було особливо важливо для українських колег, оскільки стосувалося забезпечення того, щоби їхні власні етичні норми та професійні протоколи були євроцентричними та базувалися на основних цінностях для психотерапевтичної професії у Європі.
Я пишу це одразу після Десятого симпозіуму! Надзвичайним і радісним фактом є те, що ми провели вже десять симпозіумів UUAP та EAP, усі організовані Українсько-Європейським альянсом психотерапії. Ідея цих симпозіумів виявилася справді далекоглядною та надзвичайно успішною. Відгуки були вкрай позитивними, і здається, що симпозіуми допомагають посилювати стійкість українських психотерапевтів у час війни.
Динаміка тем наших симпозіумів має внутрішню логіку розвитку. Ми починали з професійно та клінічно сфокусованих тем: “Трансгенераційна передача травми та відновлення після травми” (третій симпозіум), “Трагедія дитинства у час війни” (четвертий симпозіум). Згодом теми поступово змістилися до більш гуманістичних аспектів того, що підтримує нас у відповідь на вплив війни: “У пошуках правди та людяності у наш час” (восьмий симпозіум), “Гнів, гумор, зв’язок і любов” (дев’ятий симпозіум), “Свобода, гідність і сенс” (десятий симпозіум).
Ця динаміка тем відображає як відповідь Альянсу на зворотний зв’язок учасників щодо того, що є для них найбільш цінним, так і унікальну здатність українських колег в Альянсі плекати надію перед обличчям відчаю та не переходити у позицію жертви у контексті війни.
Уникання позиції жертви є важливою складовою реакції українців на війну, і згодом ця тема стане предметом окремої наукової статті, присвяченої цьому важливому питанню. Уникання позиції жертви передбачає перехід від стану нав’язаної ззовні безпорадності до внутрішньо активної та відповідальної позиції щодо себе. Це вимагає прийняття відповідальності за свої дії та реакції, особливо в умовах надзвичайно складної ситуації війни в Україні, яка є неспровокованим нападом на країну та її національний суверенітет. Це також означає подолання стану безсилля та прийняття позиції того, хто вижив.
У контексті Українсько-Європейського альянсу психотерапії існує багато способів, у які українські колеги виражають це уникання позиції жертви. Наприклад, якщо за кілька днів до зустрічі Альянсу відбувся російський ракетний обстріл, для європейських колег може бути природним висловити співчуття. Але коли у групі Альянсу звучить співчуття, українські колеги відповідають: “Будь ласка, не висловлюйте нам занадто багато співчуття. Воно легко змушує нас почуватися жертвами, а для нас життєво важливо не бути жертвами у цій війні. Якщо ми дозволимо собі стати жертвами, тоді Путін переміг”.
Таким чином українські колеги надзвичайно сильно й переконливо утримують позицію опору, сили та стійкості - як внутрішньо, на індивідуальному рівні, так і як спільнота. Вони уникають позиції жертви, і це є їхньою силою як у теперішньому, так і у майбутньому.
Змістовне наповнення симпозіумів
Еволюція є ключовим словом і концептом, який лежить в основі того, як розвивалося наповнення симпозіумів. Як Європейська асоціація психотерапії (EAP), так і Українська спілка психотерапевтів (UUAP) здійснюють цю роботу для підтримки українських психотерапевтів, і кожен симпозіум розпочинається з вітальних промов представників обох організацій. Як очільниця Українсько-Європейського альянсу психотерапії я виголошую вступне слово, а також головую та модерую весь день кожного симпозіуму.
Це є надзвичайно складним завданням і наприкінці дня може залишати певний рівень вторинної травматизації. Водночас те, що я є репрезентативною фігурою симпозіумів, надає їм цілісності, людяності та присутності, яку відчувають учасники. Це перегукується з важливістю стабільної, постійної присутності психотерапевта для його пацієнтів. Я відчуваю, що є життєво важливою частиною змісту симпозіумів - мати сміливість залишатися цією постійною та надійною фігурою стільки, скільки триватиме війна.
Ми прагнули, щоби симпозіуми були глибокими та професійно збагачувальними, і почесні запрошені спікери є їхнім основоположним елементом. Зазвичай у кожному симпозіумі беруть участь чотири доповідачі: двоє з України та двоє з Європи або інших частин світу. Ми просили кожного зі спікерів поділитися своїм досвідом та професійною мудрістю без гонорару. Це їхній внесок у підтримку українців. Завдяки цьому ми можемо проводити симпозіуми безкоштовно - і це є надзвичайно важливим.
Питання від учасників до всіх спікерів ми залишаємо до фінальної частини симпозіуму, де відбувається “круглий стіл” запитань до всіх доповідачів. Це одна година, яка з часом перетворилася на дуже емоційну та змістовно глибоку частину дня. У ній відкриваються і обговорюються глибокі концепції та аспекти людяності. Це справді насичене й багате за змістом завершення симпозіуму.
Від самого початку для наших українських колег в Альянсі було критично важливо, щоби на кожному симпозіумі був спеціально відведений час для діалогу між українськими та європейськими учасниками. Україна бачить своє майбутнє у Європі, і така можливість для діалогу сприяє формуванню нових відносин та взаємин. Формуються групи приблизно з 20 учасників в онлайн-кімнатах для обговорень, де присутній перекладач, який підтримує перебіг розмови.
Завершальним елементом програми симпозіуму є або велика терапевтична група, або соціодрама. Ідея великої терапевтичної групи була ініційована нашими українськими колегами, які мали досвід проведення таких форматів. Це терапевтична група для всіх учасників симпозіуму.
За такої величезної кількості учасників вона потребує чіткої організації, і кожному, хто бажає висловитися, відводиться регламентований час. Звісно, не всі можуть виступити, але часто ті, хто говорить, артикулюють важливі переживання, які є спільними й для інших учасників.
Безперервні реакції у вигляді емодзі заповнюють екран ноутбука, коли хтось висловлює емоції та думки, що знаходять спільний відгук у багатьох присутніх.
Соціодрама
Це є натхненним результатом воєнного контексту - залучати всіх учасників до соціодрами, і водночас відповідає нашому прагненню забезпечувати постійну змістовність для всіх психотерапевтів в Україні, які беруть участь у симпозіумі. Соціодрами тривають дві години і чітко структуровані: вони мають вступ, розвиток, а потім стають відкритими для залучення усіх присутніх, якщо вони цього бажають.
Наша українська колега в Альянсі, Олена Ступак, ініціювала проведення соціодрам і сама проводила їх разом з іншими колегами з вражаючим ефектом.
Як один із прикладів: під час дев’ятого симпозіуму ми провели соціодраму у формі тематичної групи, присвяченої темі “Гнів, гумор, зв’язок і любов”. Учасники з усієї України та з-за її меж ділилися своїми роздумами про значення гумору для них під час війни. Декілька людей говорили про те, як гумор ставав для них важливим каналом зв’язку.
Зворушена почутим, одна жінка розповіла про труднощі підтримання контакту зі своїм чоловіком, який перебуває на передовій. Вона крізь сльози описувала, наскільки складно їм залишатися на зв’язку, і сказала, що єдине, що справді має значення і що їх поєднує, - це спільний гумор. Вона зазначила, що сміятися разом - це щось майже дивовижне, і це дозволяє їм відчувати близькість попри відстань і різний життєвий досвід, який їх розділяє.
Кілька інших учасників поділилися подібними роздумами та досвідом, і раптово соціодрама привела всіх у саму суть переживання війни, водночас подарувавши кожному цінний досвід завдяки відвертості і глибині тих, хто поділився своєю історією.
Патронат
Ми запрошуємо відомих публічних діячів стати патронами симпозіумів. Це виявилося несподівано успішним, і наші патрони, здається, охоче прийняли можливість бути пов’язаними з цією надзвичайно важливою роботою для українців. Кожен із них виголошував коротке вступне слово у першій частині програми симпозіуму.
Серед наших патронів: Петр Павел, Президент Чеської Республіки; сенатор Павел Фішер (Чеська Республіка); Олександр Корнієнко, Перший заступник Голови Верховної Ради України; Крістіан Бусой, депутат Європейського парламенту; Віллі Совндаль, депутат Європейського парламенту; та Лукаш Мульднер-Нєцковський, польський консультант з психотерапії.
Наші патрони розширили сферу впливу симпозіумів за межі світу психотерапії та розширили позитивний ефект. Це є дуже потужним фактором.
Реєстрація, фінансування та переклад
Це важко осягнути, але на кожен із десяти симпозіумів, які ми провели до цього часу, зареєструвалося понад 1000 людей. На перший симпозіум було зареєстровано 1045 учасників, а на десятий - 1505! Це вражаючі показники. Ми знаємо, що багато людей відвідали всі десять симпозіумів.
Існує суттєва різниця між кількістю зареєстрованих і кількістю тих, хто реально бере участь у симпозіумах. Це пояснюється тим, що в Україні під час війни як електропостачання, так і доступ до інтернету є дуже нестабільними та ненадійними. У дні проведення симпозіумів багато українців часто не можуть під’єднатися до нас через відсутність електроенергії, інтернету або обох чинників одразу.
Український сайт симпозіумів, який є спеціально створеним і розробленим нашим технічним менеджером Мартінасом Віктусом, є критично важливим для тих учасників симпозіумів, які не можуть долучитися у день його проведення. На нашому вебсайті зберігаються архівні матеріали та відеозаписи всіх десяти симпозіумів, і ми маємо намір продовжувати цю практику і надалі.
Частка зареєстрованих учасників, які є українцями, у середньому становить приблизно 70%. Важливо зазначити, що симпозіуми відвідують не лише члени UUAP, але й ширше коло українських учасників поза межами цієї асоціації. Такий високий рівень залучення демонструє актуальність і широту впливу ініціативи симпозіумів у професійній спільноті України.
Решта 30% - це учасники з Європи та 43 країн EAP, а також зі США, Канади, Південної Африки, Австралії, Японії, В’єтнаму, Індонезії та Туреччини. Для українських психотерапевтів має ключове значення бути почутими та отримувати підтримку у солідарності зі своїми європейськими колегами, а також із глобальною професійною спільнотою, і бути визнаними як активні учасники процесів, які не лише переживають, але й осмислюють і формують своє життя та професійну практику у вкрай складних обставинах.
Симпозіуми створюють і підтримують простір для психотерапевтів, які вимушено виїхали, особливо для тих, хто проживає за кордоном або з інших причин має обмежений зв’язок з Україною. Завдяки симпозіумам вони можуть підтримувати контакт як з українською, так і з ширшою європейською професійною спільнотою. Це є принципово важливим для збереження професійної ідентичності та підтримання відчуття приналежності.
Фінансування шести симпозіумів забезпечувалося Європейською асоціацією психотерапії. Решта чотири симпозіуми були профінансовані національними психотерапевтичними організаціями Чехії, Румунії, Данії та Польщі.
Українсько-англійський переклад для симпозіумів від початку і донині здійснюється однією українською перекладачкою. Її звати Анастасія Фегір, і вона виконує синхронний переклад протягом усього дня симпозіуму, який щоразу триває сім годин.
Анастасія стала щиро залученою до роботи симпозіумів і говорить: “Для мене це справді честь і радість бути частиною симпозіумів. Робота з вами та підтримка такого змістовного й глибокого діалогу завжди є для мене джерелом натхнення. Я щиро вдячна за можливість долучатися до простору, який несе таку інтелектуальну глибину, емоційний резонанс і людське тепло”.
Зміцнення стійкості українських психотерапевтів в умовах війни
Як психотерапевти ми добре усвідомлюємо, що складні переживання, коли вони розділяються з іншими та опрацьовуються у підтримувальному середовищі, з меншою ймовірністю переростають у травму або ПТСР. У цьому сенсі симпозіуми виконують важливу профілактичну та підтримувальну роль для українських психотерапевтів. Як підтверджують їхні коментарі, це надає їм більше сил і ресурсів у житті, у професійній діяльності та в особистісному бутті.
Протягом моєї роботи над симпозіумами я знову і знову була глибоко зворушена характером українського народу та їхніми реакціями на війну, що триває навколо них. Найбільше у мене викликає повагу їхня стійкість і те, як ця стійкість посилювалася протягом останніх чотирьох років. Вона зростала завдяки симпозіумам, і це надзвичайно цінно спостерігати.
Вона також зростала завдяки професійній солідарності та взаємній підтримці між ними. Вона зростала тому, що їхня гідність ґрунтується на усвідомленні своєї правоти, і на тому, що ця гідність є їхньою власною. Їхня гідність належить їм, вони її зберігають - і вона не знищується російськими бомбардуваннями.
Їхня стійкість зростала також завдяки сприйняттю українців, що у відповідь на російський напад Україна піднеслася до вищого рівня гідності та відстояла власну свободу.
Рівень їхньої стійкості є таким, що під час Десятого симпозіуму одна українська учасниця озвучила ідею: можливо, у майбутніх війнах українці та Україна зможуть надавати підтримку країнам, які зазнали вторгнення, завдяки набутому досвіду під час повномасштабної війни в Україні. Дивовижно!
Усе це дає надію на майбутнє. Надію, що народжується з конфлікту. Надію, яка зміцнюється через пошук способів не дозволити конфлікту поглинути себе. Вони знають, що можуть зберігати власну гідність навіть перед обличчям війни, і це приносить свободу духу, серця та розуму.
Їхня надія ґрунтується на відчутті, що разом ми можемо досянти значно більшого. Разом - у симпозіумах. Разом - в Україні.
Українсько-Європейський альянс психотерапії буде й надалі проводити симпозіуми. Наш намір - продовжувати ці симпозіуми допоки триває війна. Ми будемо поруч з українцями, щоби вони не залишалися наодинці під час війни.
“Я хотів(ла) би висловити глибоку вдячність за можливість долучатися до цих симпозіумів. Дякую вам і всім спікерам за наполегливу працю та допомогу нам. Я отримав(ла) цінні знання та інформацію, які можу використовувати у своїй психотерапевтичній практиці та бути корисним іншим людям, які справляються з травматичними переживаннями у цей важкий період. Щиро дякую”.
Український(а) психотерапевт(ка)
“Я вважаю, що для українських і європейських колег це є надзвичайно цінним досвідом - ділитися та обмінюватися професійними точками зору під час війни через симпозіуми. Це є актуальним як у межах безпосереднього контексту воєнного конфлікту, так і поза ним. У світі, який дедалі більше характеризується швидкими змінами та нестабільністю, така форма спільного знання - або, точніше, спільного розуміння - може виявитися незамінною для адаптації до мінливих життєвих і професійних умов”.
Український(а) психотерапевт(ка)
“Я високо ціную роботу EAP та UUAP з розповсюдження знань про наслідки війни та надання допомоги колегам у їхньому професійному зростанні й розвитку. Вражає, наскільки добре організовані ці симпозіуми.
Дякую. Дякую. Дякую”.
Європейський(а) психотерапевт(ка)
“Надзвичайно цінно належати до великої спільноти психотерапевтів по всій Європі завдяки симпозіумам. Це надає мені сил у моїй роботі, у моєму житті та у моєму бутті. Це має для мене дуже глибоке значення”.
Український(а) психотерапевт(ка)