ІНТЕРВ’Ю З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНСЬКОЇ ГОЛОВНОЇ АСОЦІАЦІЇ ПСИХОТЕРАПІЇ ПРОФЕСОРОМ ОЛЕКСАНДР ФІЛЬЦ
У річницю широкомасштабного вторгнення росії в Україну журналісти поспілкувались зпрофесором Олександром Фільцем, президентом Української Спілки Психотерапевтів. Про єдністьта єднання українців поміж собою та Європою, розірвання зв’язків та впливу агресора, відродження культури та місію України читайте в інтерв’ю.
Воєнний час накладає свій відбиток на все і всіх. Яким чином він вплинув на Українську спілку психотерапевтів: що змінилось у діяльності?
Це дуже сутнісні питання. Найперше варто було б сказати, що є певні специфічні, дуже важливі моменти, які наклала війна на психотерапевтичну спільноту. І не лише на неї. Отже підкреслю, один з таких важливих моментів: війна повибивала багато клинів міжконфесійних та міжгрупових. В кожній спільноті – професійній або загальнокультурній – є свої підгрупи, тріщини. Але ці тріщини одразу позникали, повибивались. Слово «єдність» або «об’єднаність», або «співіснування» стали не пустим звуком. Ці слова і такі поняття, як «спільна праця», «спільні зусилля» часто відносимо до сфери ідеальних уявлень. У нашому випадку це стало реальним фактом.
Якщо повернутися безпосередньо до Української Спілки Психотерапевтів, то нагадаю, що наша спілка є однією з найстаріших в Україні, існуємо 31 рік. Ми є з самого початку існування Європейської асоціації психотерапії, яка була формально заснована в 1992 р. в Будапешті. Ми були присутні в її структурі як один з наріжних каменів. Відповідно ми дуже інтегровані до Європейської Асоціації Психотерапії: наша структура розбудована з врахуванням правил та принципів, що збігаються з Європейською Асоціацією, а всі освітні проєкти синхронізовані. Наша організація досить численна та стабільна. Ми охоплюємо всю Україну, маємо представництва в усіх областях.
Тому, ми в першу чергу поставили для себе за мету зберегти єдність. Значна частина наших колег виїхала за кордон. Ця єдність стала центральним принципом функціонування нашої асоціації, як позатерапевтична мета. Ми створили таку спільноту, яку умовно назвали «Кожен з нас є обличчям України». Психотерапевти, що виїхали за межі країни багато працювали з спільнотою біженців не терапевтично, а з метою задекларувати в кожному місці, де вони перебували, повагу до правил, до традицій, до функціонування. Це справило враження. Ми постійно нагадували «поважайте місцеві правила, місцеві закони!»
Підсумовуючи наголошу: війна вплинула на нашу організацію таким чином, що принцип єдності та співіснування став центральним. І це допомогло нам зберегти професійну ідентичність та отримати нових друзів.
Якою ви бачите місію Української Спілки Психотерапевтів? Що плануєте на майбутнє?
Все залежать від поступу нашої країни до Європи. Говорячи про місію акцентую увагу на місії власне України. На всіх рівнях культури, починаючи від побутового рівня, закінчуючи найскладнішими речами, як світоглядні речі, осмислення світу, філософські принципи, релігійні, соціальні підходи, Україна стає ферментом або каталізатором процесів у світі. І найперше – в Європі. Каталізатор або фермент не просте слово. Самі собою вони можуть бути не дуже організованим або бути простим. Але це те, що пришвидшує і спрямовує в необхідному напрямку інші процеси. І я думаю, що серія спільних Симпозіумів з Європейською Асоціацією Психотерапевтів, які ми запланували, та успішно вже провели першій – це ферментативний процес. Ми розбурхали Європейську асоціацію дуже інтенсивно, змусили піти на кроки, які рідка здійснювалися до цього.
У зв’язку із війною ми пропонували виключати із Європейської Асоціації російську організацію, але не домоглись цього. Тому вирішили діяти іншим чином – бічним ферментом, запропонувавши симпозіум на тему етичних принципів в роботі психотерапевта. Це питання в психотерапії майже ніколи не піднімалось таким чином, як ми поставили.
Отже наша місія полягає в тому, що ми будемо ферментувати, змінювати напрямки в Європі. В психотерапії це вже очевидно.
У попередньому питанні ми використали формулюванні «воєнний час». Але коли мова заходить про початок війни, то люди використовують дві дуже віддалені дати – 24 лютого 2022 р. та 2014 р. Чому війну і частково українці, і представники інших європейських країн часто відліковують з минулого року? Як це можна пояснити з точки зору психології?
Чому так відбувається в Європі, я однозначно не зможу сказати. Але дозволю в якійсь мірі пожартувати: мене дивує, що ви сказали «війна з росією почалася дев’ять років тому». Адже війна почалась ще за часів Гетьмана Богдана Хмельницького у ХVІІ ст.
Якщо серйозно, то можливо відповіддю на ваше питання буде наступне спостереження. Європа як узагальнена геополітична корпорація з часів формування певних національних блоків має дуже перемішану, навіть кровно, еліту. Ця еліта створювала певний державний каркас. І російська еліта в малій мірі була російською насправді, а була віддавна тісно переплетена з французькими та німецькими аристократичними родинами. Можливо, це здається абсурдним і навіть дивним. Але ж ми як психотерапевти знаємо, що культура має колосальний вплив, включно навіть до тілесних переживань. Як би це містично не виглядало, хоча, насправді, жодної містики немає: культуральні процеси впливають на фізичні і навпаки. Недоврахування надзвичайного культурального впливу росії на Європу, Європи на росію, ця переплетеність і не дають відірвати Європу.
До сьогоднішнього дня ми говоримо, що інформаційна війна разом зі всіма конструктами, які росія вкидає в простір, є надзвичайно небезпечною. Не менш небезпечною, аніж фізична. Росія має дуже сильні надії на культурний аспект і на той зв’язок, про який йшла мова раніше, який розірвати складніше, аніж матеріальний.
Інформаційні маніпуляції мутують, як будь який вірус, і досить успішно маскуються під бажання «бути об’єктивним», «чути різні думки». Чим це зумовлено?
Ми привикли говорити, що людина в своїх вчинках та діяльності керується принципом реальності. Це твердження є невірним на сьогоднішній день. Вважаю, що людина повинна керуватися очевидності, а не реальності. Тому що реальність – фізична та віртуальна – настільки перемішані, що вже неможливо сказати, де межа. А от очевидність як наявність твердого факту є до цих пір достатньо ясною і зрозумілою. Тому, як не дивно, повторю пораду: слухайте тільки офіційну інформації.
Кризи, мабуть, завжди як прожектори підкреслюють наші проблеми. Які проблеми європейського суспільства винесли на поверхню російсько-українська війна?
Основна криза відбулась в розламі цінностей, який тягнеться від середньовіччя до 20-рр. ХХ ст. Система цінностей зламалась і нам, мабуть, доведеться звертатися до цінностей перед-середньовічних. Тобто до античних. Європа як носій культури зазнала найбільшої кризи. Але вона буде першою, яка повернеться до античних витоків. Нам треба добре зрозуміти, що істина – це істина, добро – це добро, а зло – це зло. Але ж завершальна фаза постмодерну розмила ці поняття. Щоб вернутися до цих понять, треба вернутися до коренів.
Дякуємо за відповіді! Вони будуть цікаві і професійній спільноті, і широкому загалу.
А я в свою чергу, хочу подякувати всім колегам з Української Спілки Психотерапевтів, які підготували спільній симпозіум з етики, що пройшов 24 лютого на високому рівні, та колегам з Європейської Асоціації Психотерапевтів, які пішли на зустріч і зробили крок взаємної поваги.